Доброго дня!
Підтримуючи "добру" традицію писати в блог раз на сезон, продовжую тему каунаського життя та литовського буття. Велкам ту май ворлд за ці півроку в Литві та Каунасі в новому статусі студента.
Про університет і навчання
Що цікавого у навчанні тут, в Литві, і як це різниться від України?
Надиктованих лекцій немає. Професор розповідає тему по презентації, доповнюючи знахідками з інтернету, відео та інтерактивом - леція триває дві години. Семінарське завдання триває 45 хвилин, де у групах по 3-4 людини обговорюються практичні втілення матеріалів лекції в реальному житті.
Журнала відвідування немає, взагалі паперового журналу немає, "енки" ставити нікому і нікуди. Усім байдуже - був чи не був, пішов з половини пари у справах, або запізнився на годину і увійшов з бутербродом. Усі матерали лекцій у вигляді презентацій завантажені на платформу moodle, де збергіються усі курси, завдання, куди завантажуєш домашку, есе, групові роботи, спілкуєшся на форумі з викладачем і т.д. Ніяких списувань лецій (бо все є онлайн), ніяких ксерокопій та роздруківок.
Система модульна. Є модульна контрольна, на якій по одному питанню з кожної теми. Списку питань немає. Питання на "подумати" і написати - письмовий контроль. Користуватись можна усіма джерелами, якими хочеш. Мова написання модульного іспиту - англійська, але в залежності від викладача і за попередньої домовленністю - литовська, російська, німецька. Якщо від руки пишеш коряво, то сміливо принось ноутбук і пиши контрольну там.
Сесія в університеті Вітовта Великого проходила у першій половині грудня. Тобто семестр тривав три місяці осені, що, у порівнянні з українським навчанням, здалося мені дивним. Іноземні студенти, склавши всі іспити у середині грудня, полетіли додому в різні куточки світу, і повернулися тільки через півтори місяці, на початку нового семестру.
За планом п'ять іспитів, відповідно до п'яти курсів, які я вивчала у цьому семестрі. До іспитів формальної освіти в мене додалися іспити з освіти неформальної. З огляду на мою постійну завантаженість, два іспити в один день - це ок. Наприклад, в один і той самий день у мене були іспити з філософії освіти та альпіністської техніки.
Окрім філософії, в осінньому семестрі ми вивчали економіку освіти, менеджмент освітніх організацій, інновації в освіті та зміни і дизайн навчальних програм. Усі іспити письмові, де можна користуватись усіма джерелами, якими забажаєш - від інтернету до конспектів та презентацій викладача. А от спілкуватись із сусідами за партою не можна. Усі завдання поставлені так, що відповіді не нагуглиш. Але це мені не завадило скласти три іспити на 10 балів, та два на 9 балів (максимально 10). Тепер набридаю в деканаті, чи не дадуть мені ще додатково сімдесят євро на місяць за відмінні оцінки.
Цікаво, що я досі не знаю точну кількість людей у моїй групі. Коли мене запитуть про це, то я завжди відповідаю щось на кшалт "близько п'ятнадцяти". Половина - литовці. Інша половина - студенти з-за кордону. У першому семестрі на всіх п'яти заняттях я постійно спіправцювала з представниками Азербайджану, Німеччини, Туреччини, Китаю, Японії, Камеруну та Нігерії. Ми працювали у групах, виконували разом тімворк завдання, писали есе та готували презентації. Зараз різноманіття поменшало - деякі студенти повернулись до своїх університетів.
Другий семестр, іменований весняним, розпочався 1 лютого і закінчиться 30 червня. У нас буде тиждень пасхальних канікул, а також пара-трійка національних свят, коли будуть додаткові вихідні. Я за цим дуже стежу і гуглю наперед.
Зараз у нас чотири предмети, а їх назви українською перекладаютья примірно так: Дистанційне навчання, Тренінг персоналу в освітніх організаціях, Методологія та методика освітніх наукових долсіджень та Дизайн навчальних програм. З них три предмети ведуться онлайн, а один, на щастя і задоволення всієї групи, впроваджується в реальному класі за партами і комп'ютерами. По одному предмету щодня - лекція та семінар разом займають близько трьох годин нашого часу з понеділка по четвер. На щастя, маємо три вільні дні - п'ятниця, субота, неділя. Дистанційно навчатись дуже незвично. Сподіваюсь, що це тільки перший тиждень так, а далі почуватимусь на віртуальному семінарі впевненіше перед веб-камерою.
З одногрупників лише двоє поїхали на семестр навчатись в інші альма матер - до Фінляндії та Аргентини.
Плюс треба писати магістерську роботу. Але це окрема пісня і окремий розділ. Обов'язково напишу про те, як ідуть справи у цьому напрямі пізніше.
Про роботу і волонтерство
Пощастило чи ні, але я маю офіційну роботу на неповний робочий день в неурядовій громадській організації, в якій я була волонтером. Це не назавжди і не постійно. Це для душі. Але я постійно моніторю пропозиції по роботі, відвідую семінари для закордонних студентів на тему працевлаштування, подумую про стажування і практику після університету, словом, пасивно шукаю ще щось. Серед моїх обов'язків - допомога у відборі волонтерів, організація заходів, час від часу проведення дитячих днів народжень, освітніх програм для школярів, іноді тім-білдінги для організацій та компаній, підтримую осередок альпіністського клубу. Майже усі суботи і неділі - робочі. Тому часто щемить серце, коли одні друзі запрошують пройти 40 км лісами, інші кличуть на змагання у Клайпеду, а ще є можливість попрактикувати льодолазання. Але ні, ні, ні, ні. Робота - важливіше.
Про вільний час і побут
З хороших новин - я отримала посвідку на тимчасове проживання на два роки. На щастя, вчасно, хоча довелося переплатити за терміновість - мені потрібно було зробити швидко, бо без візи можу перебувати тут тільки три місяці, "повільно" - документи зроблять за 4 місяці, а "швидко" - це за два. У чергах в міграційну службу вирує життя і свято. Купа студентів з усього світу та не тільки. Наприклад, в черзі я познайомилась із французом з Корсики, який переїхав до Литви і має десь сільський будиночок. Проте, потім виявилось, що йому в іншу чергу, бо він громадянин Євросоюзу.
За півроку тут влаштувала таку собі зону комфорту. Абонемент в басейн, прогулянки островом (вибач, що зраджую тобі, Хортице!), знайома тітонька на привокзальному ринку, в якої я купую сало, швея та взуттєвий майстер, які намагаються говорити зі мною російською, але я вперто гну литовську. Улюблений вид хлібу, улюблена "пролетарська" їдальня, улюблене морозиво, сирок у глазурі та добре вивчені назви автобусних зупинок. Все таке знайоме і рідне. Як та піцерія, коли я заходжу, а мені вже привітно посміхаються і питають "Вам як завжди?".
Мої минулосеместрові співмешканки з Китаю та Японії з'їхали, тому тепер я живу з українськими дівчатами, з якими ми навіть прикрасили кімнату українським прапором і спілкуємося українською. На щастя, мені з ними дуже поталанило. Мені подобається наша традиція дивись фільми разом - це нагадує затишок і кіновечори зі старими запорізькими друзями кілька років тому. Ностальжі.
Щодо мовного питання ситуація наступна: в кімнаті - українська, в гуртожитку - англійська, литовська, російська, українська - в залежності з ким спілкуєшся, в університеті - пари англійською плюс спілкування з литовськими одногрупниками литовською, на роботі - здебільшого литовська, трохи менше англійська, і зовсім трошки - російська, яка, порівняно з іншим роком, наразі у мене в меншності.
Якось у грудні до мене підійшов президент гуртожитку і запропонував стати президентом гуртожитку замість нього - наступного семестру він їде на навчання до Будапешту і шукає, кому б передати свої повноваження. Аргумент, який він навів щодо моєї кандидатури, мене вбив: я виглядаю відповідальною. До цього ми ніколи не розмовляли особисто, і ніяких спільних справ не мали.
Я. Виглядаю. Відповіальною.
Я подякувала за довіру, і вибачилась, що на превеликий жаль, не можу прийняти його пропозицію. Бо дуже зайнята, справді. До гуртожитку повертаюсь тільки аби поспати. Здоровкаюсь, і все, адьйос амігос. Час на спільних кухнях, які є осередками міжкультурної комунікації, не проводжу. Ну окей, трохи граю в теніс з індусами з мого поверху. І все.
Проте моя душа жадала спокути, і в новому семестрі я стала ментором для чотирьох студентів з Нігерії, України, Італії та Чехії. Таким чином я компенсую свою відсутність у студентському житті та пріорітетність роботи.
Про подорожі
Протягом першого семестру я нікуди не подорожувала, проте придбані квитки у листопаді для січневої подорожі гріли душу і покращували настрій. Зараз оглядаючись назад, у осінь, я не можу уявити, як я це нікуди не вирвалась, окрім Вільнюсу. Проте мої сусідки по кімнаті (китаянка і японка) часто подорожували у Польшу, Чехію, Ісландію, Францію, Грецію, звідки привозили мені місцеві солодощі. Тому я ніби теж там побувала, але на смак.
Проте у 2018 році я вирішила надолужити це питання, тому на католицьке Різдво злітала в Україну, а Новий рік зустріла в Словаччині у Високих Татрах в хатинці посеред гір на висті півтори кілометри. З'їздила до моря у Клайпеду. Потім трапились Канарські острови: з семи ми побували на двох - Тенеріфе і Фуертовентурі. Короткі, але змістовні на півдня вилазки у Вільнюс та Бірштонас, аби зустрітись з важливими для мене людьми.
Тревел плани на цей рік схожі на минулорічні, проте такі - нові країни або місто щомісяця плюс пара-трійка гірських маршрутів влітку плюс поїхати за обміном і пожити в іншій країні Європи десь півроку, вивчити нову мову (потяг моєї душі до іспанської та італійської). І от ми підійшли до важливого розділу мого розлогого посту за сезон (дякую, Аню, що хоч пишеш не раз на рік) - це плани на майбутнє...
Про плани на майбутнє
Мій горизонт планування розширився до трьох років. Одногрупниця з Китаю щиро здивувалась і не зрозуміла, як я можу планувати скайпи з рідними та друзями за графіком. Може, не варто так контролювати своє життя? Тримати все у рамках стратегії... Я уявляю себе як проект. Якщо Аня-проект не має візії, місії, власних цінностей, то як і коли вона знатиме, куди йти. І головне питання - навіщо.
Окей, домовились. На своє життя я дивлюсь стратегічно і узагальнено, бачу спільну картину, а далі продумую малі кроки та пріорітети. Ох, не подобається мені слово "пріорітети" у множині. Пріорітет повинен бути один і найголовніший. Але поки це моя проблема, що не можу виокремити з 5-6 стратегічних проектів найголовніший.
Нещодавно провела нараду сама із собою (навіяно нарадою на роботі та заняттям з методології та методики освітніх досліджень), після якої визначила, що цьогорічний пріорітет - це магістерська робота, так званий research paper, яка є стратегічно важливою для інших планів. Якщо я спрямую всю енергію саме туди, то отримаю бенефітс у всіх інших, другорядних, але від того не менш важливих цілях, як-от участь в наукових конференціях і публікації, вдосконалення іноземних мов (англійська, литовська, нова європейська мова, мовний тест), розширення географії подорожей (скелелазіння, альпінізм, трекінг, хайкінг, серфінг, плавання), навчання за програмою обміну, догляд за блогом, менторство в університеті, консультації з волонтерства та навчання закордоном, організація змагань та різноманітніх заходів в рамках роботи на скеледромі і т.д. і т.п.
Головний принцип, який хочу втілити цьогоріч у життя - особисте, робоче, університетське - не поспішати, краще робити менше, але якісніше. Таке собі slow life step be step.
