Каунас - місто-друг
Осінь в Каунасі –
яка вона? А може, він? Бо це литовське місто, яке стало моєю оселею за минулий
рік та на найближчі два, нагадує мені молоду людину, чоловіка трошки за
тридцять, чомусь обов’язково в капелюсі.
Таке собі місто-друг, який зафарбовує
наприкінці кожного вересня листя найрізноманітнішими теплими відтінками від
жовтого до багряного. Який, вирішивши пошуткувати, кидає стиглі міські яблука,
сливи, а також жолуді та каштани прямісінько під ноги, на голову, на припарковані
під деревами автівки.
Саме він, Каунас, влаштовує прохолодні сонячні ранки у
жовтні, коли стрункий промінь бринить крізь помаранчеве та брунате листя на
деревах. Традиційно, місто-друг готує обіди з дрібних дощів та вітру, від яких
не врятує ніяка парасоля: все одно одяг буде повністю вологим. А вечорами, північно-темними
та довгими-довгими, він запалює рятівні язички ліхтарів та свічок за дверима
осель, де тобі раді.
Каунас восени
нагадує про гумові чоботи на вулицях, які посмуговані калюжами. А в кімнатах,
ще не зігрітих, змушує дістати светрик та теплі в’язані бабусині шкарпетки. Запастится
запашним липовим чаєм та горнятком
жемайтіського медку. Поличка повна печива, какао та різноманітних горішків з
родзинкам, аби у будь-який час швидко зліпити тінгініс, щоб поласувати із
друзями.
Кінець вересня –
чудова пора в Литві. Ще не по-справжньому холодно, як у тогорічному литовскому
жовтні. Ще зберігається сувора гармонія між тижнем дощів та тижнем сонця. Можна
ходили в ліси та парки, дихати і жити.
Це моя друга
осінь з Каунасом. І ми чудово живемо разом, час від часу змінюючи правила гри,
переходячи на інший рівень складності. Він підкидає місії та завдання по силам
як-от квест «Замов собі литовський студенський квиток самотужки», або місія «Прокласти
машрут гуртожиток-робота-університет-банк-магазин-дім». Всі звички зони
комфорту минулого вересня тепер не працюють.
Минулоріч у мене
була чудова кімната з лісом за вікном, край міста, до центру хвилин сорок. Тихо
і далеко. Але правила гри змінюються. Тепер я живу у самісінькому центрі, де б’ється
велике і добре серце Каунаса. Замість лісу для прогулянок я маю тепер цілий
острів посеред річки Нямунас. Він нагадує мені меншого брата Хортиці, але без
скель, пляжів та заповідника.
Цьгоріч мій
статус волонтера змінився на статус студента. Старі друзі-волонтери роз’їхалися
по своїх містах і країнах, їх змінила нова команда, не менш цікава та завзята.
Нові маршрути містом та нові вулиці, несподівані зустріч, які планує, або
навіть підлаштовує Каунас.
Я і я, дві різні
людини з різницею у рік.
Безумновно і
умовно любити місто. І за дощ, і більше сонце. Любити за перше «відмінно» за
есе. Любити навіть за подорожчання проїзду. Любити за роботу, другу сім’ю і
дітей, які надихають. Любити за те, коли нічого не встигаєш, а натомість
встигаєш усе. І за постійний рух.
Рух і пошук. Я
думала, що ось, чергова мрія-мета втілиться в життя, і я відпочину – тобто
зупинюсь. Але після одного такого дня, я зрозуміла, що не можу перестати
шукати. Будь що. Як-от новий ліс за містом, або стипендії для PhD аж через два роки, або екологічні хлібці в
супермаркеті, або нові випадкові знайомства, або джерела для майбутньої
магістерської дисертації, або дешеві квитки для відпустки, або точка в лісі на
спортивному орієнтуванні.
Я захоплююсь
самим процесом – пошуком. Пошук – це моє. Пошук інформації, неформальних
освітніх можливостей, стажувань, поїздок, обмінів.
Бувай, Каунас
Вересневий. Попереду – жовтень та нові пошуки. Приєднуйтесь.
