Каунас - місто-друг

Осінь в Каунасі – яка вона? А може, він? Бо це литовське місто, яке стало моєю оселею за минулий рік та на найближчі два, нагадує мені молоду людину, чоловіка трошки за тридцять, чомусь обов’язково в капелюсі. 

Таке собі місто-друг, який зафарбовує наприкінці кожного вересня листя найрізноманітнішими теплими відтінками від жовтого до багряного. Який, вирішивши пошуткувати, кидає стиглі міські яблука, сливи, а також жолуді та каштани прямісінько під ноги, на голову, на припарковані під деревами автівки. 

Саме він, Каунас, влаштовує прохолодні сонячні ранки у жовтні, коли стрункий промінь бринить крізь помаранчеве та брунате листя на деревах. Традиційно, місто-друг готує обіди з дрібних дощів та вітру, від яких не врятує ніяка парасоля: все одно одяг буде повністю вологим. А вечорами, північно-темними та довгими-довгими, він запалює рятівні язички ліхтарів та свічок за дверима осель, де тобі раді.

Каунас восени нагадує про гумові чоботи на вулицях, які посмуговані калюжами. А в кімнатах, ще не зігрітих, змушує дістати светрик та теплі в’язані бабусині шкарпетки. Запастится запашним липовим чаєм та  горнятком жемайтіського медку. Поличка повна печива, какао та різноманітних горішків з родзинкам, аби у будь-який час швидко зліпити тінгініс, щоб поласувати із друзями.

Кінець вересня – чудова пора в Литві. Ще не по-справжньому холодно, як у тогорічному литовскому жовтні. Ще зберігається сувора гармонія між тижнем дощів та тижнем сонця. Можна ходили в ліси та парки, дихати і жити.

Це моя друга осінь з Каунасом. І ми чудово живемо разом, час від часу змінюючи правила гри, переходячи на інший рівень складності. Він підкидає місії та завдання по силам як-от квест «Замов собі литовський студенський квиток самотужки», або місія «Прокласти машрут гуртожиток-робота-університет-банк-магазин-дім». Всі звички зони комфорту минулого вересня тепер не працюють.

Минулоріч у мене була чудова кімната з лісом за вікном, край міста, до центру хвилин сорок. Тихо і далеко. Але правила гри змінюються. Тепер я живу у самісінькому центрі, де б’ється велике і добре серце Каунаса. Замість лісу для прогулянок я маю тепер цілий острів посеред річки Нямунас. Він нагадує мені меншого брата Хортиці, але без скель, пляжів та заповідника.

Цьгоріч мій статус волонтера змінився на статус студента. Старі друзі-волонтери роз’їхалися по своїх містах і країнах, їх змінила нова команда, не менш цікава та завзята. Нові маршрути містом та нові вулиці, несподівані зустріч, які планує, або навіть підлаштовує Каунас.

Я і я, дві різні людини з різницею у рік.

Безумновно і умовно любити місто. І за дощ, і більше сонце. Любити за перше «відмінно» за есе. Любити навіть за подорожчання проїзду. Любити за роботу, другу сім’ю і дітей, які надихають. Любити за те, коли нічого не встигаєш, а натомість встигаєш усе. І за постійний рух.

Рух і пошук. Я думала, що ось, чергова мрія-мета втілиться в життя, і я відпочину – тобто зупинюсь. Але після одного такого дня, я зрозуміла, що не можу перестати шукати. Будь що. Як-от новий ліс за містом, або стипендії для PhD аж через два роки, або екологічні хлібці в супермаркеті, або нові випадкові знайомства, або джерела для майбутньої магістерської дисертації, або дешеві квитки для відпустки, або точка в лісі на спортивному орієнтуванні.

Я захоплююсь самим процесом – пошуком. Пошук – це моє. Пошук інформації, неформальних освітніх можливостей, стажувань, поїздок, обмінів.

Бувай, Каунас Вересневий. Попереду – жовтень та нові пошуки. Приєднуйтесь.